<< Главная страница

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ: КНЯЗЬ СОБОРНО&IUML; ГАРМОНI&IUML; orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15916


Цей володар був, поза сумнiвом, одним iз найавторитетнiших полiтичних лiдерiв Киïвськоï Русi, i символiчно, що саме його смерть 19 травня 1125 року стала тим iсторичним рубежем, котрий позначив кiнець державноï єдностi (нехай вiдносноï) Давньо- киïвськоï держави. Мономах був, схоже, останнiм зi славетноï когорти визначних князiв, якi спроможнi були зберегти цю єднiсть. Але не меншою мiрою, анiж полiтичнi здобутки Мономаха (головний з них: вiн зумiв, мало не востаннє, зiбрати у певну державну цiлiснiсть окремi руськi князiвства), сучасникiв i нащадкiв приваблювали його щирий гуманiзм та висока моральнiсть то був справдi освiчений правитель. А скiльки пiзнiших московських та петербурзьких володарiв, якi, до речi, накладали на себе знамениту шапку Мономаха, нiби вшановуючи нашого героя, безсоромно вдавали освiчених, будучи на дiлi деспотами й катами! Мономах письменник та щирий, переконаний поцiнову- вач книжностi й культури, покровитель освiти i в той же час видатний полководець свого часу (справедливо прозваний славетний перемогами Мономах), гроза половцiв, торкiв та iнших кочових народiв, що буквально спалювали та спустошували тогочасну Русь, великий князь Володимир Всеволодович, онук Ярослава Мудрого, був рiдкiсним прикладом гармонiйного поєднання жорсткоï полiтичноï волi та вражаючоï далекоглядностi державця i водночас людяностi можновладця.
Щоб переконатися в цьому, варто прочитати вiдповiднi сторiнки з Повчання Володимира Мономаха, яке великий князь створив уже на схилi рокiв, узявши на себе тягар найвищоï влади, десь у 1117 роцi. Справа навiть не в тому, що змiст цих сторiнок неспростовне свiдчення глибокоï християнськоï зрiлостi автора (Воiстину, дiти моï, треба розумiти, наскiльки любить людей милостивий Господь. Ми, люди, є грiшними та смертними, i якщо хтось нам зло завдає, то ми хочемо того пожерти i кров його мерщiй пролити; а Господь наш, володар життя i смертi, грiхи нашi понад голову нашу терпить, i так в усi днi життя нашого). Справа передусiм у тому, що Мономах-державець умiє вiдчувати болi маленькоï людини, щиро прагне полегшити тягар ïï страждань: Передовсiм убогих не забувайте, але скiльки є сили вашоï, годуйте i подавайте сиротi, i вдовицю захистiть самi, а не дозволяйте сильним погубити людину. Анi правого, анi винного не вбивайте, анi наказуйте убити його. Якщо буде винен смертi, все одно не губiть нiякоï душi християнськоï. Паче усього гордощiв не майте в серцi та в розумi, але мовiть: Смертни есмы, днесь живи, а заутра в гробъ; се все, що ти, Господь, нам дав, не наше, але твоє, доручив це все нам на мало днiв. I далi: Що вмiєте доброго, того не забувайте, а чого не вмiєте, того навчайтесь як батько мiй, вдома сидячи, знав п'ять мов (це правда. I. С.), звiдси й честь мав вiд iнших краïн. Лiнощi бо є всього злого породження: що хто вмiє, то забуде, а чого не вмiє, того не навчиться. I багато таких спалахiв вiчноï мудростi знаходимо у цьому Повчаннi Мономаха…
Переважну частину життя цей давньоруський князь провiв на украïнськiй землi i саме тому ми маємо всi пiдстави вважати його своïм спiввiтчизником. Уже в 13 рокiв почав самостiйно владарювати в Ростовсько-Суздальськiй землi (до речi, це
Давньоруський прапор iз зображенням Володимира Мономаха
полiтичне ядро, з котрого згодом виросло окреме Володимиро- Суздальське князiвство, а надалi князiвство Московське, в часи Мономаха було пiдвладне давньоукраïнському Переяславському князiвству прецiкавий факт!). Потiм князював у Володи- мирi-Волинському (10721076), Чернiговi (10761077; 10781094), Переяславi (1094 1113), нарештi в Києвi (1113 1125). Навiть у поважному вiцi, на сьомому десятирiччi життя мусив (саме мусив, навряд чи це давало йому втiху) дуже часто сiдати в сiдло й очолювати вiйськовi походи далеко не завжди проти чужинцiв-половцiв, але нерiдко проти iнших князiв-вла- долюбцiв, дбав-бо про єднiсть Руськоï землi… Проте характерно, як саме Мономах карав князiв- винуватцiв: часто (за свiдченням лiтописцiв) вимагав вiд бунтiвникiв особисто й прилюдно покаятись, схилити колiна перед ним, великим князем киïвським, вiддати себе та свою сiм'ю, своïх людей, мiсто на його волю, пiсля чого Мономах довго зачитував винуватцю всi його огрiхи проти Руськоï землi й жорстко оголошував вимогу: грiшник має, по-перше, вiдмовитися вiд запрошення iноземних монархiв (йти) разом з вiйськом на Русь; по-друге, жити з iншими князями в мирi та зберiгати мир та злагоду в родинi. Пiсля цього винуватця вiдпускали. Якщо враховувати, в який людяний час жив Мономах (згадаємо лишень звiряче ослiплення князя Василька, на що саме наш герой вiдгукнувся з невимовним болем так: Такого не бувало iще в Руськiй землi, анi за нас, анi за батькiв i дiдiв наших!) то такi методи виховання мають бути визнанi справдi гуманними. Адже суперникiв у боротьбi за владу, як правило, ув'язнювали або вбивали…
Чим бiльше заглиблюєшся у людський портрет Мономаха (навiть бiльше, нiж у полiтичний), тим бiльше розумiєш: його свiтогляд можна зрозумiти або сприйняти лише в загальному свiтоглядному контекстi цивiлiзацiï Давньоï Русi. Багато важливого та змiстовного написано про цю цивiлiзацiю незабутнiм Сергiєм Борисовичем Кримським, академiком Дмитром Лихачовим. Що тут варто запам'ятати? Вiдчуття значущостi того, що вiдбувається, значущостi всього тимчасового не залишало давньоруську (давньоукраïнську) людину анi в життi, анi в мистецтвi, анi в лiтературi. Людина, живучи у свiтi, пам'ятала про свiт у цiлому як про величезну єднiсть, вiдчувала своє мiсце в цьому свiтi. Ïï будинок зазвичай розташовувався красним (найкрасивiшим) кутком на схiд. По смертi людину клали в могилу головою на захiд, аби обличчям вона зустрiчала сонце. Церкви були зверненi олтарями назустрiч новому дню. Розписи у храмах нагадували людинi про подiï Старого та Нового заповiтiв, збирали навколо неï свiт святостi: святих воïнiв унизу, мученикiв вище; у куполi зображувалась сцена вознесiння Христа, на склепiннi, що пiдтримувало купол, євангелiсти. Церква була мiкросвiтом i разом з тим вона була макролюдиною. Усе було взаємопов'язано, усе було значущим, усе нагадувало людинi про сенс ïï iснування, про велич свiту та вагу в ньому долi людини. Ось такою була культура, пiд благотворним впливом якоï виховувався й жив великий киïвський князь Володимир Всеволодович Мономах.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ: КНЯЗЬ СОБОРНО&IUML; ГАРМОНI&IUML; orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15916


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация